Пуща-Водиця

Пуща-Водиця

Місцевість розташована у північно-західній частині міста Києва, в межах Оболонського району. Цю назву місцевість отримала від слова «пуща», тобто густий, непрохідний ліс, і невеличкої річки Водиці, що протікає між Гостомельським шосе, Мінським проспектом, дорогою на Мощун і сягає села Демидів, вздовж річок Горенка та Котурка. На цих річках влаштовані численні ставки, зокрема, Сапсаїв, Горащиха, Двірець, Міський, Карачун, озеро Утог. З Києвом Пуща-Водиця сполучається вул. Міською. Від 1904 року діє травмвайна лінія, що сполучає Пущу-Водицю з площею Тараса Шевченка, Куренівкою, Подолом. Унікальна історична трамвайна лінія до Пущі-Водиці (аналогії в Україні немає) проходить через ліс.
Ця місцевість – «ліс і бір великий», що під Києвом, відома з часів Кия, Щека і Хорива. У літописах 1009-1010 років місцевість згадується як місце полювання князя Володимира. В 1571 році польський король Сигізмунд ІІ Август видав грамоту міщанам на право «в тие пущи входити ... и дрова добровільно брати». В ХVІ-ХVІІІ століттях ці землі перебували у володінні київських міщан, які створили там зону відпочинку – Міську лісову дачу. У роки другої світової війни через лісопарк проходив передній край Лютізького плацдарму. Саме звідси 6 листопада 1943 року на київські вулиці зайшли радянські війська. І як пам’ять про трагічне минуле дотепер на деяких ділянках Пуща-Водицького лісу ще можкна знайти воронки від снарядів, зруйновані траншеї і забуті бліндажі.(1)
(1) Матеріал взято з інформаційного бюлетню «Оболонська громада» за квітень 2017 року, с. 3.

Від себе
Саме в цій місцевості у 1938-1939 роках жив і працював мій дід, Крейштель Григорій Пилипович. У розмові з місцевими старожилами ми з’ясували, що на той час у Пущі-Водиці ніяких підприємств не було, були лище дачі заможніх євреїв Подолу. На одній з таких дач і міг працювати мій дід як будівельник, або ж садівник. Час від часу він таки повертався додому, до м. Прилуки, Чернігівської області, де і познайомився з моєю бабусею, Бурлукою Оксенею Антонівною з хутора Заудаївське, Прилуцького району. Своєму синові (моєму батьку), який народився 1939 року, вони дали ймення Михайло, того ж року він пройшов брітмілу. Це останні відомі факти про мого діда, Крейштеля Григорія Пилиповича, що з ним сталося далі, де він подівся, ніхто не знає. Можливо, він пішов на Фінську війну і там загинув, а може його війна застигла у Пущі-Водиці, й він загинув тут.
На Пущя-Водицькому цвинтарі ми знайшли стару недоглянуту могилу невідомого чоловіка, який зовні (фото вціліло) дуже схожий на мого батька, Крейштеля Михайла Григоровича. Ймовірно, на старому металевому хресті було написано прізвище та ім’я небіжчика, але воно не збереглося, або ж з невідомих причин було зафарбовано темною фарбою. А може, я не там шукаю місце поховання діда? Можливо, потрібно їхати до м. Прилуки, Чернігівської області? Адже під час Великої Вітчизняної війни саме там, на території школи № 4 було єврейське гетто і свій Бабин яр біля річки Плиски... Сподіваюсь, згодом таємниця зникнення роду Крейштелів буде розкрита.